21 травня – День пам’яті жертв політичних репресій
21 травня – День пам’яті жертв політичних репресій, а 22 травня - День перепоховання Тараса Шевченка. Ці дві дати безпосередньо пов’язані з іменем Мирослава Мариновича - українського громадського діяча, одного із засновників правозахисної Української Гельсінської групи (1976), дисидента і політв'язня часів СРСР (1977—1987), засновника та голови амністійного руху в Україні (1991—1997), філософа, релігієзнавця, публіциста, проректора Українського католицького університету у Львові.
Саме 22 травня 1973 р. за наводкою КДБ затриманий за покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку. Як згадує Мирослав Маринович, саме в цей день він народився як дисидент.
У 1976 р. разом зі своїм другом М. Матусевичем став членом-засновником Української Гельсінської групи. Відтоді він перебував під ковпаком КДБ. 23 квітня 1977р.-арешт. Друзі проходили по одній справі і звинувачувались в «проведенні антирадянської агітації і пропаганді». Слідство проходило 11 місяців. Вирок: 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.
Саме в таборі почалась його творчість. Одну із своїх праць «Всесвіт за колючим дротом (спогади і роздуми дисидента) передав до бібліотеки Конюхівського НВК. Це книга, яка допоможе молодому поколінню уявити, яким пеклом була радянська система. Мирослав Маринович декілька років тому був гостем нашої школи. А сьогодні в НВК відбулась онлайн-зустріч, на якій Мирослав Франкович поділися спогадами про своє життя, політичну боротьбу, роки ув’язнення.
Мирослава Мариновича прийнято називати моральним авторитетом. Дисидент, що не скорився радянській каральній машині. До думки Мариновича дослухалися й дослухаються декілька поколінь українців, які бачать у його словах – простих, але влучних – себе, ніби у дзеркалі. За роки концтабірного життя він засвоїв один з найголовніших життєвих уроків – важливо не те, що ми падаємо, а те, що ми знаходимо відвагу після цього піднятися.